Очільниця ГО «Голос Ромні» Анжеліка Бєлова розповіла про свій досвід евакуації та повернення у спецпроєкті «365 днів любові та сліз: українські жінки розповідають, яким став для них рік повномасштабної війни» проєкту «Вікна».

«Було дуже важко, боляче залишати рідне місто, власну оселю та їхати у невідомість, але я розуміла, що моя безпека та безпека моєї родини найважливіша.
Я була вражена кількістю людей, які здатні, об’єднуючись, змінювати на краще долі людей у біді. Весь шлях евакуації мені, моїй подрузі, моїй доньці часто допомагали люди, яких ми знали опосередковано, через друзів, партнерів. Я жила зі своєю великою родиною безкоштовно у квартирі жінки, яка мене не знала до 24 лютого та просто хотіла допомогти.
Я знала, що у мене є внутрішній ресурс, мої знання, щоб залучати кошти для надання допомоги, та люди, які готові працювати на волонтерських засадах. Передусім це був мій чоловік, який залишився у Запоріжжі та був координатором, водієм, вантажником, комунікаційником усі ці місяці війни та кожного дня допомагав людям у біді.
Сьогодні я в Україні, в безпечному регіоні і роблю все, що в моїх силах, щоб допомогти якомога більшій кількості людей, які постраждали від війни та опинилися у складних життєвих обставинах. У команді Голос Ромні працює понад 30 співробітників, експертів, більшість із яких — ВПО. Ми працюємо в Запорізькій, Дніпропетровській, Закарпатській областях, розпочинаємо роботу в Харківській та Київській областях.
Найбільшою перемогою на сьогодні є те, що наша організація не тільки встояла під час війни, але й розширилася, розпочала реалізацію амбітних проектів в Україні».

Більше історій жінок із різним досвідом під час цієї війни читайте у спецпроєкті за цим посиланням.